ENTIRE WORLD IS MY IMAGINATION AND FRAGILE AS A PIECE OF GLASS
Архив

That winter night
Truth came to light,

So little then they knew.

They’ve bet their lives
And paid the price,

No waiver for the due.

And ever since
The nightmare dreams

Became a sad recurrence.

Those nightmare dreams
With bloody scenes —

Continuous disturbance.

The stakes were high,
The win came by

With final proper claim.

That image thing,
Almighty king

Stood up on feet of clay.

Faithbraking stroke,
Machine gun’s smoke.

Dispelled all the belives.

They’d rather die,
But fly so high.

Than live on their knees.

What cherished they
All went astray,

The fear and the pain.

That winter night,
The tracers light,

The place was not the same.

They did what praised,
The banner raised.

Awaited freedom banner.

What was then gained,
Was not in vain.

Commitment was examined.


Горит земля, и льётся кровь,
Тогда еще не знали мы,
Что это к Родине любовь
Проходит испытание,
Что лучшие ее сыны
Свою заплатят цену,
И долго будут сниться сны,
А в них немые сцены,
В глазах отчаянных вопрос,
Забыты боль и страх,
Но оказался тот колосс
На глиняных ногах.
Заплатят все, и млад и стар,
И тот, кто слишком молод,
А с неба дьвольский десант
Сходил на спящий город.
И из стволов холодных дым
Развеял все надежды.
Проснётся он уже другим,
Не быть таким как прежде.
Тогда еще надежды след
Не полностью растаял,
Но пуль трассирующих свет
Акценты все расставил.
И знаем точно, вы не зря
Свои сложили головы,
В тот день кровавый Января
Подняли знамя гордое.
Горит земля, и льётся кровь,
Тогда еще не знали мы,
Что это к Родине любовь
Проходит испытание.


Смерть всё равно сотрёт все грани —
Таков исход, таков финал.
Все одинаковы, как в бане —
И лейтенант, и генерал.
Все одинаковы, как в морге —
Накрыты белой простыней.
Какой там степени Георгий,
И чем лампас был шире твой?
Забыты должности и ранги —
У голого погонов нет.
Всё нам вернётся бумерангом.
В конце тоннеля яркий свет.
Расплаты ждать теперь недолго —
Кто там охотник, кто там дичь,
Блажен был кто, кто был убогим —
При жизни не дано постичь.
Смерть всё равно сотрёт все грани,
Какой бы там твой ни был сан —
И подчиненный, и начальник
Взывают только к Небесам.
Нет разницы особой в росте,
Когда все в линию лежат.
Все равные, как на погосте,
Размыта полностью межа.
Нет разницы особой в силе,
Не могут мёртвые потеть.
И, что бы там ни говорили,
В правах всех уравняет смерть.


О чем -то меня попросила,
Колени ладонями гладя.
Она, без особых усилий,
При этом, всегда при параде.
И мысли намного красивее,
И сердцу теплей понемногу,
И кофта сиренево-синия,
Кроссовки на босую ногу.
И плеч ее тонкие линии,
Волос ниспадающих пряди,
Декором на кофточке лилии —
Узревший не будет в накладе.
Вновь чувства нахлынули сильные,
Но пропасть лежит между нами.
В полоску сиренево-синюю
Украшена кофта цветами.


Özü kimi adı da var,
Qədəmləri həyat doğar.
Nəcib, zərif, incəbelli.
Xətti dəstxətdən bəlli.
Gözəllikdən gəlir bəri,
Tayı yox, yox bərabəri.
Özü kimi gözəl adı,
Hədsizdir bilik-savadı.
Haqsızlıqdan qalmaz kənar.
Dili var, dilçəyi də var.
Üstün tutar o, düz sözü,
Adı kimi də var özü.
Ondan başqa hər şey yalan,
Onu yaradana qurban.


Готовы влиться в чью-то жизнь,
Всегда легко проходят в дамки.
Надуманной морали рамки
Для них — пустые миражи.
Их мозг отдельные слова
Соединить не может в фразы —
Становится всем тошно сразу,
От них лишь пухнет голова.
И спорить с ними чести мало,
Молчать — себя не уважать.
На них бесчестия печать,
К известному идут финалу.
По форме — могут отличаться,
По сути — тот же герб и знамя,
Что с чёрными роднит делами.
На них уродства отпечаток.
Души их черной отголосок
На плечи давит коромыслом,
И в разговоре мало смысла —
Их мир всегда однополосный.
Мне в глубине души их жаль —
Их мир всегда однополярный,
Как мухомор среди поляны,
А мне какая там печаль?
Пустая суть под внешним лоском,
Хоть мир достаточно большой,
Средь них мне холодно зимой,
Для них мой юмор слишком плоский…
Теперь все знают обо мне —
Что я убил троих в метро
За их прогнившее нутро,
И что танцую при Луне.


Бег времени не замечал,
Забыв про боль и нервы.
Она мне подавала чай
В роскошных интерьерах.
По пунктикам, не мелочась,
Следить хотел за главным.
Она мне подарила час
Блаженства и нирваны.
Сияние улыбки той
Всю озаряло залу.
Разлив по чашкам кипяток,
К столу меня позвала.
И речь вела, не торопясь,
Рукой обняв колено.
По контуром лепнины вязь
Теснила гобелены.
Событий нить оборвалась,
И время вдруг застыло.
Внутри меня кипела страсть,
Сдержать ее не в силах.
Спадала лямочка с плеча,
Мне щекотала нервы.
Она мне подавала чай
В роскошных интерьерах.